Personal tools
You are here: Home Львів Вулиці Львова Львів, вулиця Замарстинівська
Document Actions

Львів, вулиця Замарстинівська

Львів — місто сплячих левів. Львів стоїть на семи пагорбах, як і Рим. Львів — маленький Париж (а, може, Париж — це великий Львів?).
До всіх цих епітетів можна додати ще один: Львів — місто-феодал. На території нашої країни — це явище рідкісне. Львову в середні віки належало 11 сіл (пізніше їхня кількість досягла 18). Вони так і називалися — міські села. Селяни працювали на місто, точніше, на керівників міської Ради і суду, яким належала вся влада у Львові. Ці села давно стали складовими частинами міста, його вулицями — Клепарів, Кульпарків, Персенківка, Сихів, Замарстинів...

Назва міської дільниці "Замарстинів" зараз майже забута. Це район між залізничним насипом, Полтвою, проспектом Чорновола та вулицею Б.Хмельницького. Заселений він був дуже давно — уже в часи Данила Галицького. У першій літописній згадці про Львів ідеться про Белзькі поля. Так називалися землі, які тяглися вздовж правобережжя Полтви — між сучасними вулицями Замарстинівською і Клепарівською. Ця назва побутувала ще в XVII ст. ("Белзькі лани"). Заселеність району була невеликою, а в кінці XIV ст. він став практично безлюдним.

У 1389 р. львівський міщанин Лн Зомерштейн заклав на площі у 12 ланів (приблизно 300 га) маєток. Згідно з тогочасною традицією, він був названий Зомерштейнгоф ("двір Зомерштейна"). Місцева вимова перетворила його у Замарстинів. До нього вела вулиця, яка спочатку була тільки дорогою до фільварку і неофіційно називалася Замарстинівською. Офіційною назва стала у 1871 р. У ХУІІ-ХІХ ст. це була вул. Мурованого мосту. Назва походить від кам'яного мосту через штучний рукав Полтви на розі вулиць Замарстинівської та Лемківської.
З давніх-давен це був район бідноти. Вирізнявся він невпорядкованістю, а мешканці — досить суворим характером. Численні документи розповідають про виступи мешканців проти міської Ради.

Замарстинів вважався власністю Львова. Його мешканці повинні бупи відробляти день шарварку на ремонті укріплень міста і день — на користь людини, яка на той час володіла маєтком.

У 1604 р. міська Рада, котра вважала себе чимсь рівним Львову загалом, зажадала від замар-стинівців виконання кріпацьких повинностей. І тоді Замарстинів повстав. Дійшло до застосування зброї, почався судовий процес. На той час Замарстинів було продано шляхтичеві Братковському. І замарстинівці стали кріпаками.

Не дуже змінилося становище селян і надалі. Один із дослідників історії Львова називав замар-стинівців міськими пролетарями, які живуть у селі. Так Замарстинів, органічно зв'язаний зі Львовом, залишався селом до 1930 р. Замарстинівською до цього часу називалася частина вулиці до залізничного полотна. Та ж сама вулиця за залізницею називалася Львівською.
Про те, як жили замарстинівці до 1940 р., найкраще свідчить той факт, що на цій дільниці мешкало аж 35 % населення міста. Основну його масу становили робітники.

За часів гітлерівської окупації квартали Замарстинова, відокремлені від міста колючим дротом, були перетворені на єврейське ґетто — 136 тис. осіб знищили тут фашисти.

Будинки № 7—9. Ще за часів Данина Галицького на цьому місці була вірменська церква св. Хреста. У 167 1 р. вірмени передали монахам-театинцям приміщення при ній, залишивши собі церкву і кладовище. У 1746 р. театинці продали будинок місіонерам. Під час неодноразово вже згадуваної секуляризаційної реформи 80-х років XVIII ст. місіонерів вигнали, а в монастирі послідовно влаштовували шпиталь, політичну тюрму, казарми і військову тюрму. Тут же знаходився гарнізонний суд. Безпосередньо на місці церкви стоять так звані Великі казарми, збудовані 1824 р. Трохи нижче старого монастиря впритул до залізниці розмістилася невелика площа, більшу частину якої займає будинок школи. Галасують діти, дзвенять трамваї, мчать машини. І ніщо не нагадує про драматичні події, що розгорнулися на цьому місці понад 300 років тому, в 1695 р.

...Татари налетіли, як завжди, несподівано, і не зі сходу, а з півночі, форсувавши замерзлі болота Замарстинова. Гетьман Станіслав Яблоновський, врахувавши нерівність у силах, вибрав єдиний правильний варіант — він почав відступати, втягуючи татарську кінноту у вузькі вулички Краківського передмістя. Тут у бій вступили передміщани — і не тільки чоловіки, а й жінки, діти. На голови татар летіло каміння, лився окріп. А Яблоновський продовжував відступати. Коли бій докотився до початку сучасної вул. Б.Хмельницького, з Краківської брами вибігло озброєне львівське ополчення. Татари кинулися тікати. Але на цей час наспіла піднята по тривозі важка кіннота. І на площі розпочався останній бій... Мало хто з татар вихопився тоді зі Львова. Поразка була настільки відчутною, що татари більше не наважувалися нападати на Львів, хоч їхні походи на Галичину тривали ще до середини XVIII ст.

За залізницею наліво відходить вул. Клубна. Найцікавіший на ній будинок №1.3 ним пов'язана сама назва вулиці, надана в 1946 р. Тут знаходився клуб (нині Міський палац культури ім. Г.Хоткевича). Його за традицією називають клубом трамвайників. Цікава історія його побудови. У Львові 1924 р. під час загального страйку робітники вирішили збудувати свій клуб, бо не завжди було зручно збиратися просто неба. Кошти повинні були надходити за рахунок збільшення їм зарплатні — звичайно, якби страйк увінчався успіхом. У 1927 р. було прийняте рішення відраховувати на будівництво 1% платні кожного робітника. Через кілька років зібрали 50 тис. злотих. Насамперед була придбана ділянка землі на місці, де сходилися Замарстинів, Клепарів і вул. Млинарська (нині Лемківська). Було влаштовано конкурс на кращий проект будинку. Таким виявився проект архітекторів Л.Карасшського і А.Брубеля. Урочисте закладення клубу відбулося на початку вересня 1933 р. Будівництво велося самими робітниками увечері, вночі, у вихідні дні. Водночас збирали до даткові кошти. Будівництво завершилося в листопаді 1934 р. Будинок мав зал засідань, бібліотеку, приміщення для оркестру, хору і гуртків. Фасади були обкладені червоною цеглою що мало символічне значення. Звідси пішла його назва — Червона фортеця.
У травні 1936 р. тут відбувся Антифашистський конгрес працівників культури.

Зазирнемо ще на одну вулицю Замарстинова — Торф'яну назва ця викликає невдоволення деяких громадян міста — мовляв некрасива. А пов'язана вона зі старою топографією Львова і відбиває момент історії міста, який відійшов у минуле. Виникла вулиця у 20-х роках XX ст. і називалася "На торфи", бо поряд знаходилося торф'яне болото. Першими будовами вулиці були бараки робітників-торф'яників.
Давно вже нема торф'яного болота, на місці бараків виросли нові будинки. А назву треба зберегти як пам'ять про ті далекі роки.

За матеріалами http://ourlviv.il.if.ua/