Personal tools
You are here: Home Львів Вулиці Львова Львів, вулиця Вірменська
Navigation

Lviv Churches
Lviv Photos, Churches

Квартири подобово Львів
Квартири подобово Львів
 
Document Actions

Львів, вулиця Вірменська

Перше вірменське поселення в Україні виникло в Кафі (нині Феодосія) 1047 р. У 1062 р. на Русь прибуло 20 тис. вірмен. Захищаючи нову батьківщину, вони завзято билися з половцями. Вірмени оселилися в Києві, трохи пізніше — у Кам'янці-Подільському. Причиною еміграції були грабіжницькі напади турків-сельджуків. Масові переселення вірмен до України здійснювалися й пізніше. Так було після завоювання Вірменії монголо-татарами у 1220-1243 рр., після занепаду на Передньому Сході Кілікійської вірменської держави у 1375 р., після взяття турками Кафи у 1475 р.
У Львові вірмени з'явились у другій половині XIII ст., за часів Данила Галицького. Часи були тяжкі. Монголо-татарська навала змушувала людей, зокрема вірмен, зніматися з обжитих місць. А Галицько-Болинське князівство давало захист, житло, роботу. І тому вірмени охоче переселялися сюди, зокрема до новозаснованого Львова. Бони везли зі собою капітали і — що набагато цінніше — творчий пошук, знання і вміння ювелірів, шкіряників, гаптувальників.
У давньоруському Львові вірмени мешкали в районі сучасного Підзамча. У XIV ст., після завоювання міста Казимиром III і перенесення центру південніше, вони переселилися у середмістя, зайнявши квартал між міськими мурами, пл. Ринок і вул. Краківською. Центральною віссю кварталу стала вул. Ормянська (по-польськи вірменин — Огтіапіп). Ця назва вперше фіксується у документах під 1441 р.
У той час вул. Вірменська, хоча й проходила сучасною трасою, мала іншу структуру. Частина вулиці між сучасними вулицями Театральною і Краківською входила до складу Пекарської. Наприкінці XVIII ст. ЇЇ стали називати Академічною, або Університетською — від будинку університету.
Друга частина вулиці була відокремлена від Краківської стіною з хвірткою. Наприкінці XVI - початку XIX ст. частини вулиці мали різні назви: Ормянська, Ормянська стара, Ормянська велика. Офіційна назва "Ормянська" була надана в 1871 р., коли окремі частини вулиці були об'єднані в одне ціле.
Вірменська колонія відігравала значну роль у житті Львова. Відомо, що основою економіки міста була торгівля, в якій провідне місце займали зносини зі Сходом — Туреччиною, Іраном, Єгиптом. Східна торгівля майже повністю зосереджувалась у руках вірмен. Бони не тільки торгували самі, а й постійно обіймали посади торгових перекладачів, через яких здійснювалися контакти між іноземними купцями у Львові. Славилися і вірменські ремісники, насамперед ювеліри і шкіряники. Бони виготовляли сап'ян і курдибан — по-особливому вироблену і розфарбовану шкіру, прикрашену тисненими візерунками.
Міцні економічні позиції тривалий час давали вірменській колонії змогу протистояти тискові міської Ради і католицького духовенства.
Міська Рада, яку становили переважно багаті купці, не бажала миритися з конкуренцією вірмен, заздрила їхньому багатству, зв'язкам на Сході. Тому вірмени, як і українці, зазнавали обмежень у заняттях ремеслом і торгівлею, не допускалися до участі в міському управлінні.
Католицьке духовенство прагнуло покінчити зі самостійною вірменською церквою.
Однак, незважаючи на утиски, вірмени зберегли свій суд, школи, шпиталі, бібліотеку. Колонія була значним культурним осередком. Тут діяла перша вірменська друкарня на території колишнього СРСР. У ній 1616р. Ованес Карматанянц видав "Псалтир", єдиний відомий примірник якого зберігається зараз у Венеції. Тут працювали історик Симеон Дпір Лехаці, відомий автор анти католицьких памфлетів, і філософ Степанос Львівський. У 1668-1669 рр. учні вірменської колегії давали театральні вистави. Тут переписувалися і оздоблювалися мініатюрами книжки, працювали відомі вірменські живописці Павло та Симеон Богуші.
У 1630 р. вірменський архієпископ М.Торосович перейшов у католицизм і почав вводити унію вірменської і католицької церков. Унія вводилася насильно. Нерідко суперечки прихильників і ворогів унії переходили у збройні сутички. Користуючись підтримкою держави і католицької церкви, унія перемогла. Але на користь вірменам це не пішло — унія сприяла їхній асиміляції і полонізації. Якщо в першій половині XVII ст. у Львові мешкало понад 2000 вірмен, то на 1783 р. їх залишилося всього 212. На початок XX ст. вірмен у Львові практично не було — залишились поляки з полонізованими вірменськими прізвищами.
Будинок № 2. Зведений у другій половині XIX ст. У різний час тут діяли різні організації. Так, на початку XX ст. розміщалися українські музичні товариства "Львівський Боян", Вищий музичний інститут, яким керував відомий композитор і громадський діяч А.Вахнянин. З другої половини XIX ст. тут містилася культурно-просвітницька організація "Руська бесіда" (пізніше — "Українська бесіда").
До 1939 р. цей будинок належав профспілці трамвайників і металістів, робітничому спортивному клубу. Б 1936 р. у ньому працював гурток просвітницької спілки "Вільна думка".
Будинок № 7. Ансамбль Вірменського собору складається із собору, приміщення колишнього жіночого монастиря та палацу вірменських архієпископів.
Найдавніша частина собору — східна, зведена в 1368-1370 рр. у традиціях давньо-вірменського будівництва архітектором Дорінгом. У 1437 р. дороблено аркаду, в 1630 р. — середню частину. Дзвіниця збудована у 1571 р. відомим львівським архітектором А.Красовським. Розбудова західної частини, з виходом на вул. Краківську, почалася 1908 р. і не була завершена.
У південному подвір'ї, розташованому між вулицею і собором, збереглися рештки старовинного кладовища — намогильні плити, перенесені з інших кладовищ, які датуються ХІУ-ХУІІІ ст. До стіни сусіднього будинку прибудована дерев'яна каплиця у вигляді грота. В каплиці міститься вівтар, що зображає Голгофу. З вулиці у двір ведуть ворота, над ними стоїть статуя Богородиці (автор — Мельхіор Ерлемберґ). Біля її ніг — гербовий лев і дата "1664". Це все, що залишилося від грізної Краківської брами. Коли її зносили, вірмени забрали статую і встановили над ворітьми кладовища.
У східному подвір'ї стоїть колона св. Христофора, поставлена 1726 р. Тут же будинок колишнього вірменського банку, найстарішого у Львові ломбарду.
Зі сходу подвір'я замикається палацом вірменських архієпископів, спорудженим у XVII ст., а після пожежі 1778 р. відбудованим і розширеним. Від первісної споруди зберігся портал із кам'яним обрамленням.
6 січня 2001 р. відбулося перше після довгої перерви богослужіння у Вірменському соборі.
На розі вулиць Вірменської і Краківської стояв будинок № 12. Його знесли ще в 1911 р., але ділянка не забудовувалася. Уже в наш час на пустирі влаштували спортивний майданчик, кілька років тому його переобладнали в дитячий. Граються діти — і ця мирна картина не нагадує страшних днів 1943 р., коли тут гітлерівці розстрілювали людей.
Будинок № 13. На цьому місці у XVII - другій половині XVIII ст. стояли кам'яниці Убалівська та Муратовичів ська. Б останній мешкав згаданий вірменський першодрукар О.Карматанянц. Сучасний будинок зведений у 1781-1783 рр. дня графів Мірів архітектором П.-Д.Ґібо в стилі рококо. Пізніше в ньому містилася австрійська фінансова прокуратура. Автор скульптурного оздоблення фасаду— скульптор М.Полейовський.
Будинок № 14. Пам'ятка житлової архітектури ХУІ-ХУІІ ст. Перебудований у першій половині XIX ст. в стилі ампір. З 1840 р. — власність відомого львівського історика Дениса Зубрицького, автора "Хроніки міста Львова" (мешкав тут у 1840-1862 рр.).
Будинок № 16. Споруджений наприкінці XVIII ст. на місці трьох кам'яниць XVI ст. Б одній із них у XVII ст. мешкав відомий вірменський живописець Павло Богуш, пізніше — його сини Симеон та Ованес.
Будинок № 20. Вважається найціннішою пам'яткою житлової архітектури вулиці. Зведений у XVI ст. італійським архітектором Петром з Лугано (Петром Італійцем) у стилі Відродження. Особливо цікавим є портал, прикрашений своєрідними колонами. Неодноразово перебудовувався. У 1898 р. реставрований І.Левинським зі збереженням елементів старої архітектури.
Будинок №21. Один з не багатьох збережених у Львові будинків у стилі ампір (перша половина XIX ст.). Автор горельєфів на другому поверсі — відомий львівський скульптор Гарт-ман Бітвер.
Будинок № 23. Споруджений у XVIII ст. об'єднанням у одне ціле двох будинків XVII ст. У 60-х роках XIX ст. його перебудували за проектом українського скульптора Гавриїла Красуцького. Фасад має скульптурний декор, за який будинок віддавна називають "домом пір року". Між третім і четвертим поверхами розташовані символи знаків Зодіаку. На другому поверсі — рельєфи, де зображені сцени праці та розваги селян у різні пори року. Класичних традицій тут немає. Б основі зображень — народні типи і костюми. Це єдина у Львові пам'ятка архітектури, де в оформленні втілена тема життя і побуту селян.
У 1882 р. будинок був куплений містом. У ньому розмістилася школа ім. Г.Пірамовича (вхід з вул. Вірменської) та школа ім. М.Шашкевича (від сучасної вул. Лесі Українки).
Будинок № 25. Зведений у XVII ст., один з найстаріших на вулиці. Належав вірменському художникові Христофору Захновичу. У другій половині XVIII ст. перебудований. Над вікнами — різьблений рослинний орнамент. У первісному вигляді збереглися сіни, які ведуть на подвір'я.
Будинок №31. Споруджений наприкінці XVIII ст. у стилі французького класицизму. На жаль, пізніші перебудови значно змінили його первісний вигляд.
Будинок № 35. Зведений у XVII ст., перебудований у XVIII ст. Бід початкової конструкції збереглося обрамлення вікон. Над входом — плита з вирізьбленим геральдичним знаком (фігура зайця) і датою 1741 р. У вестибюлі — кам'яні склепіння з розетками посередині.

За матеріалами http://ourlviv.il.if.ua