Personal tools
You are here: Home Львів Вулиці Львова Львів, вулиця Руська
Navigation

Lviv Churches
Lviv Photos, Churches

Квартири подобово Львів
Квартири подобово Львів
 
Document Actions

Львів, вулиця Руська

Після завоювання Львова польським королем Казимиром III більша частина корінного населення — українців, або русинів, як їх тоді називали у Галичині, — залишилася на території старого міста, яка увійшла до складу Краківського передмістя. Менша частина переселилася у новостворене середмістя. Тут українці зайняли його східну частину, створивши власний квартал. Його центральною віссю стала вулиця Руська. Але ця вулиця охоплювала не тільки ту Руську, яку знаємо нині, а й увесь простір між нинішніми вулицями Староєврейською, Підвальною та Ставропігійською. Тоді не було чіткої системи житлових кварталів — забудовувалися вільні ділянки. Тому вул. Руська у середні віки була позбавлена правильного планування, яке з'явилося лише наприкінці XVIII ст. Аж до початку XX ст. вулиця була забудована одно- та двоповерховими будинками, за винятком початкової частини. Сучасна забудова зроблена в першому десятиріччі XX ст.
Найранша документальна згадка назви "Руська" сягає 1472 р. Але ще у 1414 р. зустрічається назва "Соляників", що свідчить про заняття мешканців вулиці.
Поступово український квартал перетворився у своєрідне гетто. Ні, звичайно, його не можна порівнювати з єврейським. Українці мали більше прав. Але... Згідно з постановою Пйотрковського сейму 1525 р. в середмісті Львова українці мали право володіти нерухомістю лише в межах вул. Руської. Щоправда, юридичне це положення було введене порівняно пізно — на початку XVII ст., але фактично воно діяло вже у XV ст.
З давніх-давен основою економічного життя вул. Руської була торгівля і значно меншою мірою — ремесло. Причиною цього були обмеження, запроваджені властями. Однак не слід думати, що українці могли вільно займатися торгівлею. Обмеження існували і тут, хоча не такі значні, як для ремесла.
Українці були позбавлені права участі в міському самоврядуванні. Бони могли захищати місто, сплачувати податки. Політичні рішення, фінанси — все це було не для них. І ця дискримінація, тільки в інших формах, зберігалася аж до 1939р.
Вулиця Руська була осередком гострої ідеологічної і політичної боротьби, тому мала всеукраїнське значення.
Пам'яток середньовіччя тут збереглося порівняно небагато. Лише на початку вулиці стоять будинки, які датуються XVI - першою половиною XVIII ст. Цікаво заглянути в браму такого будинку. Незвичне планування, пів-арки, вузькі коридори — все це надає будинкам романтичного вигляду, дуже рідкісного в наші дні.
Будинок № 2. Кам'яниця Войнарівська. Збудована у XVI ст. На першому поверсі збереглися сліди готики. У цьому будинку в XVII ст. деякий час мешкав відомий друкар та видавець Михайло Сльозка, білорус за походженням.
Будинок № 4. Збудований у XVI ст. Б 1610 р. перейшов у володіння вірмен Бартановичів і від них дістав назву. З цим, очевидно, пов'язані написи грабаром (старо-вірменською мовою), зроблені під вікнами. Неодноразово перебудовувався, тому від первісного вигляду збереглися лише ренесансний портал і готичні хрестові склепіння на першому поверсі. У дворі над замурованою аркою — кам'яна голова лева з гроном винограду в зубах. Лев приязно посміхається, ніби запрошуючи відвідати шинок, який містився тут.
Будинок № 7. Знаменитий ансамбль Успенської церкви, створений у 1572-1629 рр., чудовий зразок архітектури Відродження. Він складається з церкви, дзвіниці, або вежі Корнякта, і каплиці Трьох Святителів.
Успенська церква існувала ще на початку другої половини XIV ст. Деякі дослідники вважають, що вона постала раніше і була спалена у 1340 р. під час нападу на Львів військ Казимира III. Тривалий час вона була дерев'яною, на початку XV ст. згоріла, і на ЇЇ місці 1421 р. поставили кам'яну, яка загинула під час пожежі 1527 р.
У 1547-1559 рр. уславлений архітектор Петро Італієць збудував нову церкву. Значну суму на ЇЇ спорудження дали молдавський (волоський) господар Олександр Лопушняну та його дружина Роксана, тому церкву іноді називали Волоською. Але вона проіснувала недовго, згорівши в 1571 р. з усією Руською вулицею.
У 1591 р. почалося будівництво нової, четвертої церкви. Його вело Ставропігійське братство, хоча значну допомогу надавали молдавські господарі, гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний. У 1592 р. велику суму пожертвував російський цар Федір Іванович. В подяку за це будівничі розмістили в куполі церкви герби Росії та Молдавії і зробили напис: "Пресветлый царь й великий князь Москвы России бысть благодетель сего храма".
Автором проекту був Павло Римлянин. Йому допомагали також Б.Капінос та А.Прихильний. Останній і закінчив будівництво у 1629 р.
Вежа Корнякта була збудована в 1572-1578 рр. за проектом Петра з Барбони. Фінансував будівництво Костянтин Корнякт, тому вежа і названа його іменем. На його ж замовлення був відлитий дзвін "Кирило" діаметром у два метри і вагою близько 4 т. Це був найбільший дзвін у всій Галичині. Його звук заглушував дзвони костьолів, що викликало невдоволення католицького духовенства.
Спершу вежа була триярусною, з наметовим дахом. 1689 р. архітектор П.Бебер додав ще один ярус (після чого її висота становила 65,8 м), бароковий шолом і чотири піраміди.
У 1779 р. удар блискавки розтопив дзвін і пошкодив вежу, її від реставрували, а дзвін відлив заново у 1783 р. львівський майстер Ф.Полянський.
У подвір'ї церкви стоїть збудована у 1578-1590 рр. каплиця Трьох Святителів — перлина української архітектури епохи Відродження. Щодо авторства проекту, то тут думки спеціалістів розходяться. Одні вважають автором П.Красовського, інші — Петра з Барбони, треті — львів'янина А. Підлісного.
Деякий час каплиця служила церквою. Б 1671 р. згоріла і була реставрована на кошти грека А.Балабана, тому її іноді називають Балабанівською. Про це розповідає напис на кам'яній дошці, вмурованій над входом.
У 1697 р. художник О. Ляницький виконав для каплиці іконостас.
Каплиця залишає незабутнє враження. Якщо зазирнути у ліхтар ЇЇ купола, то створюється враження величезної висоти споруди, хоч насправді вона не вища за двоповерховий будинок.
Підземелля церкви в ХVІ-ХVІІ ст. служили місцем поховання. Тут були поховані Іван Підкова, Костянтин Корнякт та ін.
При церкві з XVI ст. існувало Успенське братство — організація українських ремісників і купців. У 1586 р. воно домоглося ставропігії — незалежності від влади місцевих єпископів і тому стало зватися Ставропігійським. Слово "ставропігія" походить від грецького слова STAUROPIGION — "поставлення хреста". Тому на ознаменування акта братство прийняло герб — хрест, встановлений на горбку. Боно було найбільшим з усіх львівських братств і вважалося "материнським" стосовно них.
Не слід забувати, що право рівного вступу в братство для всіх православних було лише формальністю. Високий вступний внесок закривав туди дорогу міським низам. Тому діяльність братства керувалася потребами заможного прошарку українського населення Львова.
І все ж львівські братства під керівництвом Успенського відіграли значну роль у боротьбі проти національного гноблення. Бони не ставили широких політичних завдань — для цього просто не було змоги.
Але Успенське братство постійно вимагало від уряду зрівняння православних у правах з католиками, скасування обмежень у заняттях торгівлею і ремеслом. Особливо воно славилося своєю культурно-освітньою діяльністю. При братстві існувала школа з програмою, наближеною до навчальних програм університетів того часу. Тут викладали видатні українські вчені, зокрема, брати Лаврентій і Стефан Зизанії, Кирило Транквіліон Ставровецький, Іван Борецький. Викладач школи Йоаникій Волкович був видатним поетом, творцем одних із перших зразків української віршованої літератури. Випускник школи Ламва Беринда написав "Лексикон словеноросский имен толкование" — перший український енциклопедичний словник.
Статут школи, створений у 1586 р., — один з перших у Європі, визначна пам'ятка педагогічної думки. В ньому були сформульовані завдання школи не тільки в наданні учням знань, а й у вихованні громадян-патріотів.
Значення школи виходило далеко за межі Галичини. Розуміючи це, гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний 1621 р. заповів їй 1500 злотих, відсотки з яких призначалися на оплату викладачів грецької мови.
Величезне значення мала друкарня братства. В ній друкувалися різні твори і підручники, якими користувалися і в Росії, Білорусі та Молдавії.
У 1788 р. австрійські власті закрили братство. Б 1791 р. був створений Ставропігійський інститут, який існував до 1939 р.
Будинок № 8. Споруджений у 1740 р. на місці більш раннього. Фасад був у цей же час оздоблений рельєфами зі зображеннями символів торгівлі. На першому поверсі зберігся портал XVI ст.
Будинок № 10. Зведений у XVII ст. на місці двох кам'яниць XVI ст. Збереглися білокам'яний портал і деякі деталі інтер'єру.
Будинок № 12. Збудований у XVIII ст. у стилі бароко, чим відрізняється від своїх сусідів. Як і інші будинки вулиці, він зберіг первісний вигляд лише частково.
У 1767-1777 рр. тут мешкав відомий архітектор М.Полейовський.
Будинок № 18. Зведений у 1912 р. за проектом Т.Мостовського.
Будинок № 20. У XVII ст. на цьому місці стояв будинок грецького купця Ізаровича. Б 1708 р. його купила католицька церква під духовне училище для вірменської та української молоді. З середини XVIII ст. належав єзуїтам, потім євреям Баллабанам та їхнім нащадкам. На середину XIX ст. був значно перебудований, і поглинув, мабуть, сусідні кам'яниці. У 1851 р. він мав чотири поверхи, п'ять вікон по фасаду, заходив далеко у ділянку. На першому поверсі містилися крамнички, склади, шинки. А на інших поверхах мешкало 73 єврейські родини — 314 постійних мешканців, не беручи до уваги тимчасових.
Сучасний будинок вирізняється своєю оригінальною архітектурою. Як свідчить напис кириличними літерами на фронтоні, закладений він у 1905 р. (будівництво закінчено у 1906 р.). Авторами проекту були І.Левинський, О.Лушпинський, Т.Обмінсь-кий. Будівництво здійснене в стилі сецесії, з широким використанням елементів українського народного орнаменту та кольорових керамічних вставок. Збудований для страхового товариства "Дністер".
У 1907 р. С.Чарнецький поставив тут "Украдене щастя" [.Франка у первинному варіанті. Але на вимогу цензури у постановці довелось чимало змінити. Вистава була відновлена лише через 40 років.
У 1908 р. тут дебютував уславлений режисер і актор Лесь Курбас. Він поставив п'єсу Є.Чиркова "Євреї" і виконав у ній головну роль. У 1987 р. на честь Л.Курбаса була відкрита меморіальна дошка.
Уже перед 1914р. тут містилося спортивне товариство студентів вищих шкіл "Україна". Саме при ньому була організована перша в Україні хокейна команда "СТ Україна" (йдеться про хокей з шайбою — канадський хокей). Виступи почалися 1929 р. Рік грали в класі "Б", потім перейшли до класу "А". Команда проіснувала до 1943 р. В її складі був воротар М.Скрипій на прізвисько "Тиґрис" (тигр). Він першим у світі застосував захисну маску, зробивши ЇЇ з польської солдатської каски і дротяної сітки.
Нині в будинку містяться поліклініка і спортивний зал.