Personal tools
You are here: Home Львів Вулиці Львова Львів - вулиця Личаківська
Navigation

Lviv Churches
Lviv Photos, Churches

Квартири подобово Львів
Квартири подобово Львів
 
Document Actions

Львів - вулиця Личаківська

Перенесемося уявою у XIV ст. Ми йдемо до Львова з боку Винників. Перед нами лісова дорога, обабіч — яри і пагорби, густо порослі лісом. Дорога доходить до місця, де зараз розміщений Винниківський ринок, і звертає праворуч, виходить на трасу сучасної вул. Лисенка і звідти — уже до Львова. Це так звана Глинянська дорога. Тут починався торговий шлях до Києва і далі на схід. Першим значним пунктом на ньому були Глиняни — звідси первісна назва. Зараз Глиняни — невелике містечко, а в ті часи…

Відрізок від згаданого повороту до початку сучасної вулиці порослий був суцільним лісом. Тільки наприкінці XV ст. через нього була прокладена дорога, і тим самим визначилася нинішня траса вулиці.

Наприкінці XVI ст. в ужиток входить нова назва — Личаківська. Вулиця була центральною магістраллю Личакова — значного поселення на Галицькому передмісті. Його виникнення можна, мабуть, віднести до кінця XV ст. Походження назви і досі залишається невиясненим. Найбільш поширеною є думка, що Личаків — перекручена назва маєтку родини Лютців — Лютценгоф.
Про ступінь важливості вулиці в загальній системі Львова свідчить той факт, що вона мала свого старшого — сеньйора вулиці. Це підтверджує думку про те, що вулиця Личаківська, як і інші вулиці передмість, спочатку була окремим поселенням. Личаків починався від нинішнього ринку і тягнувся приблизно до сучасної вул. Козланюка.

Розвивалася вулиця повільно. В XVII ст. це взагалі були хащі, особливо в районі Личакова. Документи розповідають, що 1674 р. до намету короля Яна III Собеського, який знаходився біля сучасної вулиці Рєпіна, забіг вовк, перед тим загризши вартового. Через якийсь час у цьому ж районі вовки загризли двох драгунів. Ще у 10-20-х роках XIX ст. дво- та триповерхові будинки були тільки на початку вулиці. Відсутність промислових підприємств, віддаленість від центру сприяли збереженню патріархальності Личакова. Його мешканці тривалий час не вважали себе львів'янами. Водночас Личаків був притулком всіляких злочинних елементів.

У ХVIII-ХІХ ст. мешканці Личакова займалися переробкою зерна на муку і крупу. Звідси досить дивні на наш час назви двох бічних вулиць — Мучна і Круп'ярська. Восени личаківці йшли до міста квасити капусту, наймаючись до окремих господинь. Виготовляли вони цей продукт за власним рецептом, і капуста зберігала свої якості аж до весни.

Личаків давав значну кількість візників. Взимку вони працювали на санях, влітку — на возах. Тому поява першого трамвая на Личакові була зустрінута з неприхованою ворожістю. На водія трамваю якось напали жінки та закидали його помідорами і тухлими яйцями.
Там, де закінчується підйом і вулиця стає рівною, тривалий час стояпа рогатка — пристосування, яке перекривало дорогу до міста. За право проїзду до міста з селян, котрі везли продукти, стягали мито. Поступово і саме місце дістало назву Личаківської рогатки.
Вулиця була свідком багатьох історичних подій. У 1648 р. по ній ішли полки Богдана Хмельницького, а у вересні 1914р. нею вступали до Львова війська 42-ї дивізії російської армії.

Будинок № 2. Збудований в останні роки XIX ст. для Архіву карт. Архів ліквідували 1931 р. Колекція карт Галичини XIX ст. нині зберігається в Історичному архіві.

Тепер тут автомобільно-шляховий технікум — один із найстаріших технікумів у Львові, заснований 1945 р.
Будинок № 3. Збудований у другій половині XVIII ст. з каміння, взятого з мурів Високого замку.
У 1773 р. австрієць Антоній Піллер відкрив тут друкарню. Спеціалізувався він на публікації офіційних документів — імператорських указів, розпоряджень властей тощо. Заняття виявилося вигідним, оскільки А.Піллер не мав конкурентів. Він мав титул "губернського друкаря його імператорської і королівської милості". Після відкриття у 1784 р. університету А.Піллер став друкувати підручники. З цієї друкарні у 1776 р. вийшла перша в Україні газета. Вона друкувалася французькою мовою, була дуже маленькою — чотири сторінки формату сучасного учнівського зошита. Але це була справжня газета!

Після смерті А.Піллера у 1791 р. друкарня перейшла до його вдови і синів. У цей час родина монополізувала всю видавничу справу Львова. Піллери мали свою паперову фабрику — спочатку в районі Шкла, а потім у Львові на Пелчинському ставі (нинішня вул. Д.Бітовського). У 1822 р. Піллери відкрили перший у Львові літографічний заклад, видавали велику кількість гравюр з видами Галичини. Фірма діяла аж до 1939 р., щоправда, дещо змінивши назву, її співвласником був президент Львова Ф.Нойман.
Нині в старому будинку містяться виробничі майстерні Української академії друкарства.
В 1900 р. тут деякий час мешкав З.Горголевський — автор проекту Львівського оперного театру.
Будинок №11. Споруджений на початку XIX ст. у стилі ампір.

Будинок № 20. Тут наприкінці ХУШ-ХІХ ст. містилася майстерня уславлених львівських скульпторів Г.Бітвера і А.Шімзера. Залишки будівлі збереглися до наших днів.

Будинок № 28. У середині XVI ст., як уже зазначалося, тут був ліс. На лісовій галявині, що знаходилася на цьому місці, ріс дуб. У 1536 р. в його дуплі була знайдена ікона св. Лаврентія. Це оголосили чудом, і на галявині збудували однойменний костьол.
У 1683 р. тут було збудовано монастир боніфратрів, до складу якого увійшов згаданий костьол. Був організований притулок для колишніх солдатів. У 1783 р. монастир закрили, а в його приміщеннях розмістився гарнізонний шпиталь. Військовий шпиталь існує досі. Зараз тут зведені нові корпуси, а замість глухого паркану — красива огорожа. Бід старої забудови залишився тільки невеликий будинок.
Будинок № 35. Спеціальна школа глухонімих, заснована 1830 р. Будинок був споруджений у 1841 р. Тривалий час, аж до 1939 р., він існував значною мірою за рахунок доброчинних внесків, та й будівництво було здійснене на пожертви громадськості.
Будинок № 37. Тут містився Галицький притулок незрячих. Заснований 1845 р., будувався на кошти Б. Зарємби-Скшинського та на пожертви населення, відкритий у 1 85 1 р. На початку XX століття він переїхав у новий будинок (нині школа № 100).
Будинок № 53. Костьол св. Антонія. У сучасному вигляді збудований у 1718 р. За костьолом стоїть статуя Мадонни (XVIII ст., автор — львівський скульптор Ф.Фесінґер).

Будинок № 67. У 70-х роках XIX ст. тут містилася редакція "Праці" — першої в Галичині робітничої газети. У 1878-1 880-х роках тут працювали Іван Франко, Михайло Павлик та ін.
Будинок № 107. Споруджений у 1909 р. для санаторію Червоного Хреста. Збудований він у стилі української сецесії за проектом О.Лушпинського.

На пагорбі стоїть костьол Богородиці Остробрамської. Тепер тут церква Покрови пресвятої Богородиці. Бона впадає у вічі своїм незвичним виглядом. Довгий час костьол і дзвіниця стояли нетинькованими. Це остання храмова споруда, збудована у Львові перед Другою світовою війною.

У 1920 р. до Львова підійшла Червона армія. Гарнізон був деморалізований. Тоді архієпископ Б.Твардовський дав обітницю поставити на свої кошти костьол Богородиці, якщо вона допоможе перемогти більшовиків.
Червона армія відійшла від Львова. Однак архієпископ не поспішав з будівництвом костьолу. І тільки під тиском віруючих у 1930 р. він виконав обіцянку (фінансував будівництво на дві третини).
Навпроти церкви — невеликий парк, заснований 1892 р. На його краю стоїть пам'ятник Бартошу Ґловацькому, одному з найбільш популярних селянських ватажків повстання під проводом Тадеуша Костюшка. Пам'ятник споруджений у 1906 р. за проектом Ю.Марковського.

За матеріалами http://ourlviv.il.if.ua/