Під назвою Татарська згадується у документах уже в 1382 р., назва пов'язана з тим, що на цій вулиці жили татари. Мала вона й інші назви того ж походження — Поганська ("язичницька"), Сарацинська. Сучасна назва вперше зустрічається у 1441 р. і походить від того, що вулиця була початком великого шляху на Краків, що проходив сучасною вул. Городоцькою. Звідси ж і назва брами, котра завершувала вулицю. Краківська брама, одна з двох брам міста.
Наприкінці XVI ст. віконниці бічного фасаду будинку (від вул. Шевської) були місцем своєрідної стінгазети — на них писали епіграми, малювали карикатури. І ті, й інші іноді мали політичний зміст, а найчастіше це було висміювання особистих ворогів, часто — досить непристойне. Подібне явище перед тим мало місце в Римі. Там з цією метою використовувалася статуя біля майстерні шевця Пасквіно, звідки і пішов загальноприйнятий термін "пасквіль". У Львові йому відповідав вислів "потрапити до старої", бо будинок належав пані Абрековій. "Що каже пані Абрекова?" — цими словами львів'яни часто віталися вранці. Першою жертвою стала сама власниця, а потім взялися за інших. Особливо діставалося магістратові — керівному органові міста. Нововведення набуло міжнародного характеру, бо під час ярмарку цією творчістю займалися і приїжджі з інших країн. У 1601 р. магістрат змушений був видати спеціальну постанову, яка забороняла подібні вправи, і поставити біля будинку сторожу.
У 1613 р. під Львовом з'явилися рештки польської армії, розгромленої в Росії. Становище солдатів було дуже тяжким. Військової здобичі, основи фінансування тогочасних армій, немає — з Росії довелося відступати в такому темпі, що про здобич годі було й думати. Про виплату заборгованості з порожньої державної скарбниці не могло бути й мови. Грошей нема, харчів нема. Тоді військо повстало, відмовившись коритись королю, і утворило чергову конфедерацію. До Львова солдатів не пускали, тому вони грабували околиці, зокрема королівські маєтки. Б липні конфедерати все ж таки проникли до Львова, їх штаб-квартира розмістилася в Арпковській кам'яниці.
Конфедерати просиділи у Львові майже рік — до весни 1614р. Нарешті була досягнута угода з королівськими комісарами про сплату грошей. Розплатився за це Львів. На задоволення вимог щодо платні він мав дати 10 тис. злотих, а мабуть, дав би й більше, тільки б позбутися "захисників". Під час цих подій кам'яниця була дуже зруйнована.
Будинок № 4. Будинок зведений у середині XIX ст. На фронтоні рельєф із зображеннями Амура і Психеї роботи відомого львівського скульптора П.Ойтеле.
За будинком знаходиться дитячий майданчик. Будинки № 6, 8, 10 і 12, які стояли на цьому місці, були знесені на початку XX ст. У будинку № 6, котрий називався тоді Кулганківською кам'яницею, в 1573-1574 рр. мешкав друкар Іван Федоров. Є всі підстави припускати, що саме тут розміщалася його друкарня, в якій побачила світ перша друкована книга України — львівський "Апостол".
Будинок № 7. Споруджений у XVIII ст. Увагу привертає глибока ніша — символічне зображення печери. В ніші стоїть статуя св. Онуфрія.
Будинок № 11. Під назвою кам'яниця Педіанівська відомий ще з XVII ст. Сучасного вигляду набув у другій половині XIX ст.
Будинок № 20. У ньому 1895-1908 рр. жив видатний український художник Теофіл Копистинський.
Будинок № 22. Над ренесансним входом — рельєф, на жаль, наполовину розбитий. Це зображення євангеліста Луки, покровителя художників. За припущенням дослідників, в будинку у XVII ст. знаходилась господа цеху живописців.
У XVII ст. поряд з Краківською брамою був збудований монастир тринітаріїв. У 1784 р. його закрили (див. с. 143).
У 1898 р. за проектом архітектора С.Гавришкевича на фундаменті костьолу тринітаріїв була збудована Преображенська церква, найбільша у Львові. Б церкві знаходяться дві роботи відомого українського художника Корнила Устияновича.
Будинок № 34. Має він дивну властивість, зрештою, притаманну багатьом кам'яницям Львова: перший поверх нічим особливим не вирізняється, але варто подивитися вгору — і сам себе питаєш, чому раніше не бачив цієї краси? Будинок був зведений на початку XIX ст. у стилі ампір. Його фасад милує око тонко виконаними зображеннями грифонів, ваз і путті.