Personal tools
You are here: Home Львів Вулиці Львова Львів - вулиця Богдана Хмельницького
Document Actions

Львів - вулиця Богдана Хмельницького

Ця вулиця найстаріша у Львові — їй стільки ж років, скільки й самому місту. Існувала вона вже в ХНІ ст. і називалася Волинським шляхом. Значення його було величезне не тільки для Львова, а й для усього Галицько-Волинського князівства. Не слід забувати, що князь Данило провадив уперту боротьбу з галицьким боярством, з Угорщиною і Польщею. Тому шлях був своєрідною артерією, якою він діставав підтримку з Волині. Водночас це була торгова магістраль, яка зв'язувала князівство з Литвою і Білоруссю.
Наприкінці XVIII ст. вулиця стала називатися Жовківською, оскільки за містом вона переходила у шлях, який пролягав до Жовкви. У 1936 р. її перейменували у вулицю С.Жолкевського, на честь польського полководця XVII ст. Сучасна назва на честь великого українського державного діяча, дипломата і полководця — з грудня 1944 р.

За кілька десятків метрів від початку вулиці знаходиться невелика площа. Вона існувала ще в давньоруському Львові, була його торговим і політичним центром, тут вирував базар, вирішувалися питання життя міста. Назва площі невідома — можливо, вона її взагалі не мала. Сучасна назва площі — Старий Ринок. Час її виникнення невідомий, але можна припустити, що це сталось у другій половині XIV ст. після заснування у середмісті пл. Ринок.

У верхній частині площі знаходиться костьол Яна Хрестителя — найстаріша з культових споруд Львова. У 1984 р. під час розкопок тут було знайдено поховання XII ст., що, як уже згадувалось, свідчить про існування тут поселення задовго до першої літописної згадки про місто.
Костьол споруджений у другій половині XIII ст. для дружини князя Лева — угорської королівни Констанції, яка була католичкою. Констанція передала його монахам-домініканцям. Але від того храму зараз залишився тільки фундамент. Костьол неодноразово горів і перебудовувався. У сучасному вигляді (неоро-манський стиль) споруджений 1886 р. за проектом Ю.Захаревича.
Біля площі проходив оборонний рів, через який було перекинуто міст. І хоча і рів і міст зникли наприкінці ХIV – початку XV ст., але місцеві жителі ще в кінці XIX ст. називали відрізок вулиці між її початком і площею "На мості".

Кожне давньоруське місто мало дві основні частини — дитинець і "зовнішній город". Дитинець, або "внутрішній город" (пізніше вживалася назва "кремль") був найбільш укріпленою частиною міста. Тут знаходилися палац князя, міське управління.
"Зовнішній город" і був, власне, містом, де мешкала основна частина населення. Він теж був обнесений укріпленнями.
Місце розташування львівського дитинця точно не встановлено. На думку деяких дослідників, він знаходився на Замковій горі, там, де зараз телевізійна вежа. Інші вважають, що замок був на нижній, Лисій горі, відокремленій від Замкової яром, засипаним у 30-х роках XIX ст. Підтвердженням цієї думки є те, що від гори до вул. Б.Хмельницького пролягала вулиця "Під брамкою" (нині не існує), назва якої походила від брамки в стіні дитинця.

Вулиця Б.Хмельницького віддавна була промисловим районом міста. Ще за часів Данила Галицького на ній мешкало чимало ремісників, зокрема вірмен. У середньовічному Львові вона входила до складу Краківського передмістя, населеного переважно біднотою. Соціальний склад населення майже не змінився. Більшість підприємств знаходилася саме в північній частині міста. Не останню роль при цьому відігравала наявність дешевої робочої сили. Ці квартали, як і по вул. Замарстинівській, були населені виключно робітничим людом.
У цьому районі мешкала значна кількість євреїв, які мали на пл. Старий Ринок синагогу. Б 1942 р. гітлерівці підірвали її разом із зігнаними до неї єврейськими дітьми, жінками і людьми похилого віку.

В наші дні вулиця — складова частина Північного промислового району міста. Вигляд її значно змінився. Заасфальтована проїзна частина, виросли нові будинки. Як і раніше, вулиця залишається важливою транспортною артерією — через неї здійснюється зв'язок і з Волинню, і з Києвом, і з закордоном.

Будинок № 6. Зведений наприкінці XIX ст. З 1890 р. тут містилася фабрика Г.Блюменфельда, яка одночасно випускала супові консерви, віконну замазку і крейдяні вироби. Пізніше хімічне відділення було переведене на нинішню вул. Лемківську і стало основою лакофарбового заводу, а консервна фабрика працювала до кінця 30-х років, постачаючи консервами польську армію.
Будинок №11. Споруджений на початку XX ст. На першому поверсі з початку 30-х років містився кінотеатр. У 1937 р. тут знаходився єврейський драматичний клуб ім. Перетца.

Нині більшість приміщень будинку зайнята квартирами. Кінотеатр має ім'я Б.Хмельницького. Там, де від вул. Б.Хмельницького відгалужується вул. Замарстинівська, стоїть невелика церква св. Миколая. Вперше в документах вона згадується 1292 р. і була, ймовірно, придворною церквою та усипальницею князів. Первісного вигляду не зберегла, бо кілька разів реконструювалася після пожеж. Бід XIII ст. до нас дійшли лише нижні частини стін.

Будинок № 34. Монастир і церква св. Онуфрія. Дерев'яна церква існувала вже в часи Данила Галицького, монастир виник пізніше, в XV ст. Але було б помилкою вважати, що це перші споруди на цьому місці. Археологічні розкопки підтвердили наявність на цьому місці житла ще в XII ст., тобто майже за 100 років до першої писемної згадки про Львів.
У 1550 р. князь Костянтин Острозький збудував тут кам'яну церкву і монастирські будинки. Б 1672 р. монастир зазнав значних руйнувань під час облоги міста турками, але був відновлений у 1680 р. У 1693-1698 рр. обведений оборонними мурами (збереглися частково), у 1780 р. споруджені кам'яні сходи з вулиці, в 1818-1822 рр. — вежа-дзвіниця.

Монастир — місце поховання Івана Федорова. Могила першодрукаря спочатку знаходилася на подвір’ї, а у XVIII ст. надгробок був перенесений до церкви.

У 1883 р. українська громадськість Львова вирішила вшанувати пам'ять Івана Федорова. При підготовці до урочистостей виявилося, що надгробна плита зникла. Обставини зникнення не з'ясовані й досі.
Будинок № 42. У середні віки на цьому місці знаходилася вірменська церква св. Анни, знесена 1784 р.
Уздовж залізничного насипу тягнеться вулиця з дещо дивною для Львова назвою — Татарська. Хоч офіційно ця назва надана 1874 р., її початки сягають далеко в глибину віків. За твердженням деяких дослідників, тут у XIV ст. знаходилося татарське кладовище, причому не мусульманське, а буддистське.

За насипом знаходиться П'ятницька церква, одна з найстаріших у Львові. Бона існувала ще в ХПІ ст. і була тоді дерев'яною. Кам'яна церква, котра стоїть зараз, збудована в 1644 р. на кошти молдавського господаря Василя Лупула, на ознаку чого у зовнішню стіну вмурована дошка з гербом Молдавії та пам'ятним написом. Церква будувалася не тільки як культова споруда, а й як своєрідна фортеця, про що свідчать бійниці, котрі збереглись у верхній частині вежі. Б церкві знаходиться іконостас величезної мистецької цінності, один із найдавніших в Україні, створений художником Ф. Сеньковичем у середині XVII ст. До нього входить понад 70 ікон, це унікальна пам'ятка українського мистецтва.

Будинок № 88. Ще в 20-х роках тут стояв паровий млин фірми "Д. Аксельбрад і син". Підприємство було на обліку в поліції — щороку на ньому вибухали страйки. Б жовтні 1939 р. у будинку власників млина, який знаходився неподалік, був створений один із перших у Львові дитячих садків.
Нині — це млинкомбінат № 1.

Будинок № 106. Головне підприємство уславленого виробничого об'єднання "Райдуга" (сортовий скляний посуд). Засноване на початку XX ст. Тоді це була скляна гута "Леополіс", переобладнана з колишньої броварні, з невеликою кількістю робітників. У повоєнні роки тут був склозавод № 1. Наприкінці 50-х років XX ст. він почав виробляти сортовий посуд.

Будинок № 116. У 1782 р. Л.Бачелес переніс із села Вибранівка до Львова підприємство з виробництва горілки. Виробництво процвітало. Його нащадки (Бачевські) у 1856 р. придбали палац Целецьких, знесли його і побудували новий будинок, тут розмістилася горілчана фабрика. Продукція її користувалася великим попитом, неодноразово діставала нагороди на міжнародних виставках, експортувалася.
Фабрика згоріла у вересні 1939 р. внаслідок бомбардування німецькою авіацією. У повоєнні роки тут був машинобудівний завод, який перепрофілювали у завод алмазних інструментів.