Personal tools
You are here: Home Львів Історія Львова Мовою львівських стін 2
Navigation

Lviv Churches
Lviv Photos, Churches

Квартири подобово Львів
Квартири подобово Львів
 
Document Actions

Мовою львівських стін 2

У Львові на стінах споконвіку писалися речі не лише дозволені, але також і заборонені. Ґрафіті, ці магічні знаки, викарбувані на скрижалях сучасної нам епохи, можливо, через декілька років чи десятиліть будуть стерті невблаганним Хроносом, але поки що ми маємо нагоду з гордістю відчути себе їх сучасниками і насолоджуватися їхнім інтелектуальним і художнім колоритом.

Сучасні ґрафіті прийшли до нас із Європи приблизно три роки тому, але вже не вперше. Виявляється ще 400 років тому мода на подібні написи і малюнки на стінах прийшла до Львова з Рима, де у XVI столітті біля майстерні шевця Пасквіно почали писати так звані "пасквілі", ущипливі та уїдливі жарти. Нещасній німкені, пані Абрековій, яка мешкала у будинку на розі Краківської і Шевської в кінці XVI століття, явно не пощастило, тому що власне з боку вулиці Шевської на віконницях і стінах її будинку всі охочі писали епіграми і малювали карикатури політичного змісту, висміюючи своїх ворогів, часто у досить непристойній формі. Тогочасні львів'яни щодня з нетерпінням сходилися сюди, щоб дізнатися хто ж цього разу потрапить під вогонь критики місцевих пасквілянтів. Особливо діставалося магістратові і природно, що цей же магістрат 1601 року видав спеціальну постанову, яка суворо забороняла пасквілі і навіть виставив біля будинку сторожу.

Що шкрябали на стінах львівських кам'яниць усі охочі від часів пані Абрекової і до нового часу, на жаль, встановити неможливо, хоча львівський хроніст і бургомістр XVII століття Бартоломей Зіморович під 1613 роком згадує про звичку хлопчиків-школярів писати по стінах: "Тут був..." А новітню "писану" на стінах історію ми можемо простежити лише починаючи з 50-60-х років минулого століття. Письмовим приладдям тих часів були крейда (спочатку лише біла, а з 70-х років і кольорова) і цегла. Вражаючою є тогочасна суворість і лаконічність написів: це або всім відоме слово з трьох букв, рідше з п'яти, або сентенції на кшталт "Петро + Галя = Любов" чи "Васька -- дурак" (тепер пишуть "лох" чи "дебіл", а про любов чомусь, на жаль, не згадують взагалі). Заслуговує на увагу і хлоп'яче "образотворче мистецтво" тої епохи на стінах шкільних та громадських, тоді ще цілковито безкоштовних туалетів, а деколи і на стінах, відкритих для загального огляду. Найпопулярнішим "твором" цього жанру була оголена жіноча натура, втілена, як і усяке справжнє мистецтво, мінімалістичними засобами: двома хвилястими лініями з боків і чимось на зразок великої друкованої латинської літери "ігрек" усередині.

З кінця 60-х на стінах стали з'являтися назви рок-груп: Beatles, Rolling Stones, Who, а з 70-х -- Deep Purple, Led Zeppelin, Uriah Heep, Pink Floyd, Sweet, Slade, T. Rex. У вісімдесяті найчастіше писали AC/DC, Metallica (ці написи були вже стилізовані під готику), Depeche Mode, Iron Maiden і назву стилю Heavy Metal. Окрема історія про 1989 рік, коли загинув Віктор Цой. Все місто було тоді у написах "Кино" і "Цой", а підземний перехід на початку Личаківської, де практично не залишилося чистого місця на стінах, називали переходом імені Цоя. У 90-ті роки домінували написи Nirvana i Kurt Cobain. В наш час молодь пише на міських стінах про свою любов до Limp Bizkit, Foo Fighters, Eminem, Bomfunk MC's, Cradle Of Filth, Tool, Moby, Korn, Linkin Park. Добре представлені на стінах і напрямки музики: Rap, Hip-Hop, Rave, Soul, Funk. Є дві рок-групи, які пережили на львівських стінах декілька десятиліть. Це Doors -- з 70 і до 90-х, і Metallica -- з 80-х і до наших днів.

Знайшли своє відображення на стінах і політичні баталії останніх двох десятиріч. Ще з початку 70-х років у Львові де-не-де з'являлися написи "Бий москалів", які дуже оперативно затиралися. Всі ми ще добре пам'ятаємо написи кінця 80-х "Україні -- волю !" і "За українську державу". Траплялися і деколи тепер дуже рідко трапляються написи образливого змісту на адресу, як корінної національності сьогоднішнього Львова, так і деяких некорінних. Інші написи ще нагадують про недавні передвиборні баталії, здебільшого до місцевих органів влади. Найбільш відомі нам політичні гасла останніх двох років, це: "Повстань, Україно!", "Кучму геть!", "Україна без Кучми" і "Волю унсовцям!". Найсвіжіші написи доморощених пацифістів промовляють: "USA = фашисти!", "Ні війні!", "Буш=Гітлер!", "Буш -- дебіл", "Буш -- вонюча дупа" і "Буш", оздоблений фалічним символом. Трапляються і досить специфічні написи на кшталт Nezaleznist' Halycyni або "Свистунов -- лжец".

З середини 90-х і до сьогодні найбільш популярними написами, які щороку поновлюються, є суто львівські батярсько-залицяльницькі "Андрія - 199... - 200..."

Треба віддати належне і деяким, не знищеним часом романтикам, котрі, правда, дуже рідко і тепер пишуть масляною фарбою метровими буквами по тротуарах перед вікнами своїх пасій: "Доброго ранку, кохана!"

Згодом крейда і кавалок цегли стали вже безнадійно застарілими інструментами вираження художніх і словесно-логічних ідей нашої молоді. Їх залишили для дітей до десяти років, щоб вони собі бавилися у під'їздах. Технічний прогрес дав поштовх і для бурхливого розвитку мистецтва. До середини 90-х фарбу для авт розпилювали лише на станціях техобслуговування, в себе ж на подвір'ях водії, щоб замалювати дрібні дефекти кузова, мордувалися пензликом. Аж ось і до нас дійшли аерозольні балончики з фарбою. Водії зраділи, а молодь взяла ці балончики на озброєння, щоб надати потужний поштовх просунутій культурі ґрафіті. Ця культура, як і всі попередні молодіжні нонконформістські культури, стала стилем життя. Цей стиль базується на чорній урбаністичній культурі американських реперів -- хіп-хопі. Основним її напрямком у вуличному образотворчому мистецтві є bubble ( в перекладі -- жувальна ґумка) -- об'ємні "пузаті" малюнки і літери, які зараз переважають на стінах львівських будинків. Інший напрямок -- wild -- більш стрункі, закручені літери, які деколи нагадують готичні, вензелі і малюнки, де, як у ребусі, треба розгадувати таємний прихований зміст написаного. І нарешті -- freestyle -- найбільш ліберальний напрямок, який можна окреслити як "малюй, що хочеш". Кожен малюнок чи напис має підписи художників, так звані "теги". Дуже багато є абревіатур і вензелів невідомого змісту. Крім назв груп, бачимо ще написи, які якнайкраще відображають сучасні тенденції молодіжного життя: Fuck Ya Man, Canabiz Rulez або "Бий гопів", чи "Бий гопів, рятуй метал". У малюнках або скетчах, крім людських облич, домінують "зайчики", "кішечки" і самі головні герої ґрафіті -- аерозольні балончики з фарбою. Львівські ентузіасти ґрафіті не спромоглися внести у своє мистецтво якихось специфічних українських рис і львівські написи та малюнки на стінах жодним чином не відрізняються від аналогічних написів і малюнків на стінах Праги, Лондона або Нью-Йорка. У цьому можна легко переконатися, переглянувши сторінки, присвячені ґрафіті в інтернеті.

Оскільки райтери, тобто митці вуличного стінопису, роблять справу не цілком дозволену (за винятком деяких "легітимних" бетонних стін, наприклад уздовж залізничних колій), то вони займаються цим вночі, зазвичай між 3 і 5 годинами. Треба визнати, що конспірація у них на найвищому рівні, тому що ніхто ніколи не чув хоча би про одного райтера, зловленого міліцією. Один солідний твір вуличного мистецтва вимагає від двох до шести ночей копіткої праці. До того ж, це мистецтво не з дешевих: один балончик з кольоровою фарбою коштує 10-12 гривень, а з золотою чи срібною -- 16-18 гривень. Для того, щоб зробити напис шириною 60-80 сантиметрів і довжиною 3-4 метри, треба використати два балончики. Але це за умови набутої довгими тренуваннями майстерності, тому що у початківців більшість фарби здуває вітер або вона розтікається по стінах. Треба віддати належне львівським райтерам, тому що за останній рік рівень їхніх творінь помітно зростає. Цікаво, чим будуть писати на старовинних стінах Львова років через двадцять? Можливо, якимись променевими лазерами чи сканерами, а може, чимось ще крутішим, назви чого ми ще навіть не знаємо.